ні, обійшов по-над берегом довгу північну джерсейську кручу, тулячись близенько до берега, щоб обминути небезпечну підводну скелю П'єр-де-Лек, що є посеред морського рукава між Джерсеєм і Серком. Ґакуаль, стоячи коло стерна, вказуючи по черзі Ґрев-де-Лек, Ґро-Не, Племон, примусив корвета прослизнутися між тими ланцюгами підводного каміння, до певної міри, напомацки, але з такою певністю, як у себе в хаті, бо, видко, добре знав усі закутки в океані. Корвет не мав спереду світла, через те, що боявся виявити себе в цих морях, де пильна сторожа. Тішилися з туману. Допливли до Ґранд-Етап; мряка була така густа, що ледве відрізняли високий силует Пінаклю. Чули, як дзвонило десяту годину на дзвіниці в Сен-Уен, — признака, що вітер тримається кормовий. І далі все йшло добре; море робилося бурхливіше, бо близько була Корб'єр.
Швидко по десятій годині граф дю Буабертело й шевальє де Ля В'євіль відпровадили чоловіка в селянській одежі до призначеної йому каюти, що належалася капітанові. Вступаючи до неї, він їм сказав, стишуючи голоса:
— Ви, панове, знаєте важливу таємницю. Мовчіть, доки не буде вибуху. Лише ви знаєте тут моє ім'я.
— Ми його заберемо з собою до могили, відповів Буабертело.
— Що до мене, — мовив старий, — то хоч би я мав умерти, а не скажу його.
І він увійшов до своєї каюти.
Капітан і його помічник знов зійшли на чердак і почали проходжуватися поруч, балакаючи. Вони говорили, видко, про свого пасажира, і ось, приблизно, діялог, що його вітер розвіяв у темряві.
43
