Буабертело бурчав півголосом на вухо Ля В'євілеві:
— Побачимо, чи це проводар.
Ля В'євіль одповів:
— У всякому разі, це принц.
— Сливе.
— Великий пан у Франції, але принц у Бретані.
— Як Ля Тремуалі, як Рогани.
— Що він з ними у спілці.
Буабертело завважив:
— У Франції та в королівських каретах він — маркіз, як я — граф, а ви — шевальє.
— Карети вже далеко! покликнув Ля В'євіль. Нас тепер возять возом.
Запанувала тиша.
Буабертело знов розпочав:
— Як нема принца французького, то беруть принца бретанського.
— За браком дрозда… Ні, за браком орла, беруть ворона.
— Я волів би яструба, сказав Буабертело.
А Ля В'євіль завважив:
— Звичайно! Дзьоб і пазурі.
— Побачимо.
— Так, — мовив Ля В'євіль, — вже час, щоб проводар був. Я такої самої думки, як Тентеніяк: проводаря й пороху! Ось, слухайте, капітане, я знаю сливе всіх можливих і неможливих проводарів, вчорашніх, сьогодняшніх і завтрашніх; нема ні одної такої військової голови, як нам треба. В цій чортячій Вандеї треба такого генерала, щоб разом з тим був і прокурор; треба обридати ворогові, змагатися з ним за кожного млина, за куща, за рова, за каміня, заводити з ним дрібні сварки, зо всього витягти якусь користь, на все вважати, багато вбивати, давати приклад, не мати ні сну, ні милосердя. Тепер у цій селянській армії є герої, та нема капітанів. Д'Ельбе — ніщо, Лекюр — хворий, Боншан прощає; він добрий, а то — дурість. Ля Рошжакелен — чудовий під-
44
