— Я ж кажу, що хочу вас забити.
— А я у вас питаю, чого?
Очі матросові блиснули.
— Того, що ви забили мого брата.
Старий спокійно відповів:
— Я спочатку врятував йому життя.
— То правда. Ви спочатку його врятували, а потім забили…
— То не я його забив.
— А хто ж його забив?
— Його провина.
Матрос, роззявивши рота, подивився на старого; потім його брови знов грізно насупилися.
— Як ви зветеся? — спитав старий.
— Я звуся Гальмало, але вам не погрібно знати моє ім'я для того, щоб я вас убив.
В цю хвилину зійшло сонце. Проміння вдарило матросові просто в очі й ясно освітило те дике обличчя. Старий уважно роздивлявся його.
Канонада, що все ще тяглася, тепер уже переривалася й лунала нерівно, конаючи. Великий дим зібрався на обрію. Весляр не провадив човна і він плив навманя.
Матрос вихопив правою рукою пістолета з-за пояса, а лівою рожанця.
Старий підвівся на ноги.
— Ти віриш у бога? — спитав він.
— Наш отець, що є на небі, — відповів матрос. І перехрестився.
— Чи ти маєш матір?
— Маю.
Він знов перехрестився. Тоді сказав:
— Годі. Я вам даю одну хвилину, монсеньйоре.
І він набив пістолета.
— Чого ти звеш мене монсеньйором?
— Бо ви великий пан. То ж видко по вас.
— А ти маєш пана?
75
