далі-ж, як той шум усе тягся, можна сказати — намагався, то він врешті озирнувся. То справді був листок, але листок паперу. Вітер як-раз одклеював над його головою широку афішу, причеплену до камінного стовпа. Ту афішу приліпили недавно, бо вона була ще вогка й далася вітрові на здобич, — він узявся гратися з нею і одривав її.
Старий вийшов на дюну з протилежного боку й не побачив тої афіші, як ішов.
Він зліз на той камінь, що сидів на ньому й притримав рукою той ріжок афіші, що вітер підносив, небо було ясне, смеркання довге в червні; внизу дюни було темно, на її верху було ясно, частину афіші було надруковано великими буквами і було ще досить видно, щоб їх можна було прочитати. Він прочитав таке:
Французька Республіка, єдина й неподільна.
«Ми, Прієр-де-ля-Марн, народній представник, комісар при Кот-де-Шербурській армії, оповіщаєм:
— Колишнього маркіза де Лянтенака, віконта де Фонтеней, так званого принца бретонського, що крадькома висів на Гранвільськім узбережжі, поставлено поза законом. — За його голову призначено нагороду. — За нього заплатять за мертвого чи живого шістдесят тисяч ліврів. — Цю суму заплатять не асигнаціями, а золотом. — Негайно буде послано один батальйон Кот-де-Шербурської армії на зустріч, щоб знайти колишнього маркіза де Лянтенака. Громади повинні дати допомогу. — Дано в Гранвільському громадському домі, другого червня 1793. — Підписано:
«Прієр де ля Марн».
Під цим ім'ям був другий підпис, багато меншими буквами, його не можна було прочитати, бо вже було не дуже видко.
Старий насунув шапку на очі, обгорнувся морським плащем, аж до самого підборіддя й швидко зійшов з
95