призначив їх у склад посольства, що прибуло на тому тижні.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. О, тепер він ненавидить мене і зневажає, і то все через них. — А, Гюбето, я помщусь над ними!
ГЮБЕТА. Щасти Боже, доладне слово. Ваші милосердні наміри покинули вас на щастя. Мені далеко легче з вашою високістю, коли вона така, як дійсно є. Я не плутаюсь принаймні. Бачите, сіньоро: озеро — протилежність островові, башта протилежна колодязеві, а я маю собі за честь бути протилежністю добродійної людини.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Дженаро разом із ними. Дивися, щоб йому не сталося чого.
ГЮБЕТА. Як-би ви перетворилися на добродійну жінку, а я на чесного чоловіка, це було-б щось страхітне.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Пильнуй, щоб не сталося чого з Дженаро, кажу тобі.
ГЮБЕТА. Будьте спокійні.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Мені дуже хотілось-би побачити його ще раз.
ГЮБЕТА. Боже мій! Ваша високість бачите його що-дня. Ви підкупили його джуру й той умовив свого пана наняти цю халупу перед вашим бальконом, — тепер ви маєте насолоду бачити з-по-за ґрат вашого вікна, як входить і виходить цей лицарь.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Я хочу говорити з ним, Гюбето!
