думав сам до себе Кудлич. — Однак з тим якась відрада з невідомої причини розбуркувала ся в його душі, в серци прозябала енерґія, завзятє, щоби побороти всї перепони і трудности.
У тім часї ремесло а найбільше кушнїрство у містї геть підупало. Торговлю баранами та вівцями зачали загарбувати у свої неситі руки розличні спекулянти, які або живий товар висилали до Нїмеччини та до Відня, або в старосамбірській різнї різали дробину, мясо вивозили зелїзницею у сьвіт, а смушки (скірки) за дорогі гроші розпродували у містї кушнїрам. Тим самим і цїна кожухів мусїла також у двоє підскочити, а се мало той наслїдок, що за кожухами був на торгах, ярмарках та відпустах малий попит.
Богатші міщани, ідучи за приміром спекулянтів, кинули ся також до торговлї баранами і мясом. Однак лихі, несовісні люди уміли підставити їм ногу. Одного року коли міщани старосамбірські почали в більшій скількости висилати зелїзничих возів мяса і овець у сьвіт, зависні спекулянти здержали ся самі від висилки овець і мяса залїзницею, але за тоє заденунціювали на ветеринарийних стациях в Освєнцїмі і Одерберґу, що товар, який старосамбірські міщани висилають у сьвіт, походить з сторін навіщених пошестею овець. Задля того придержано кільканайцять возів овець і мяса, на тих двох стациях; вівцї вимордовано, а мясо закопано. Тим способом за одним замахом підтято основи до піднесеня трохи міщаньства з занепаду та відобрано неодному охоту до торговлї. Про
