— Добре! — сказав я. — Лишитеся тут, але присягніть мені, що будете у всьому послушні тим людям, які за пару днів прибудуть сюди з другого острова, та що віддасьте їм мій лист, не читаючи його, бо інакше — рука справедливости ще досягне вас!
Вони цілували землю і присягнули. Я залишив одному з них лист до того еспанця, який з Пятасевим батьком мав привезти сюди білих людей. В тім листі описав я йому всі події і вказав, де є захована череда, збіже, решта зброї і гармата. Рівнож давав я йому в листі всякі поради, як має господарити на острові, іменуючи його своїм заступником.
Потім я завів злочинців до своєї печери і позволив їм узяти собі трохи харчів, доки не придбають собі хліба власною працею. Вони були раді, що так легко їм обійшлося і хотіли цілувати мене по руках, та я не позволив.
Тремтючи зі зворушення ішов я з Пятасем і з двома моряками, всідати на човен і відпливати до кораля. Я радів, але мій Пятась сумовито поглядав на море — і тому й мені робилося сумно, бо я знав, чого він жде.
Коли ми підплили під корабель і мали увійти на поклад, я сказав до нього:
— Пятасю! Рішайся тепер, друже! Я не силую тебе і не хочу відривати тебе від рідних сторін і від батька, який леда день надпливе сюди. Та як захочеш плисти зі мною у мою вітчину, я візьму тебе і ти будеш зі мною до смерти.
Пятась подивився сумно на море в сторону своєї рідної землі, звідки повинен був надплисти
