Мороз пішов мені по тілі; я гадав, що впаду і зімлію з жаху. На острові, який я уважав безлюдним і на якому уже дванацять літ живу і не бачив людини, — слід людської ноги! Я не вірив собі, чи це дійсність, чи оманюють мене мої змисли. Та ні! На піску був виразний слід, кілька слідів. Я став пригадувати собі, чи я сам не ходив коли сюди босий, але ні! Босий я не ходив ніколи — а впрочім моя нога менша від цеї на піску.
Хвилину стояв я, мов камінь, а потім великий страх обняв мене цілого і я, мов божевільний, пустився втікати з того місця. Та ступивши ще кількадесяти кроків я побачив таке, що справді дивуюся тепер, що тоді не зійшов з розуму або не впав мертвий. У малій прогалині над морем я побачив вигасле огнище, а довкола нього порозкидані якісь кости! Я приглянувся їм — і пізнав з перестрахом, що це кости людських голов, рук,
