Не надумуючись, ми скочили в море і поплили до корабля. Коли ми щасливо вискочили на його поклад, нас стрінув великий пес, що одинокий вратувався, подібно, як колись на нашому кораблі. Я дуже втішився цим вірним звірятком, бо мій перший пес уже давно згинув зі старости. На кораблі були величезні припаси всякого добра. Та я рішився взяти лише що найпотрібніше і спішити на остров, бо боявся, що цей корабель може піти на дно так нагло, як і мій перед роками.
Ми збили сплав, багато більший, як я колись міг зробити, і забрали такі речі: 2 скриньки пороху і куль, 4 рушниці, скриню з біллям і з одежою, чимало грошей і всякого знаряддя, що могло придатися нам при господарці. Нарешті скочили ми на сплав і взявши пса, думали плисти до берега. Але Пятась показав мені на гармату і шкірячи зуби з радости, сказав:
— Візьмім ще й цей »грім«, тоді не будемо боятися хочби на остров прийшло і тисячу диких!
Це була добра думка і я рішився взати одну гармату. З великим трудом по дошках зісунули ми її на сплав, узяли досить амуніції, бомб, картачів і ґранатів тай щасливо з припливом моря приплили до берега.
Коли ми повиносили все на беріг, Пятась наважився конечно, вернутися ще раз на корабель і взяти ще й другу гармату. Я відраджував, бо море ставало чогось бурхливе, але вкінці на його просьби позволив йому відплисти. Та тільки він відчалив від берега, як корабель щось наче кинуло, він повернувся в бік і його понесло морями в світ. Пятась завернув з нічим, а я пояснив йому,
