що Бог не любить захланних, тих, що хотять мати більше, аніж потребують. Може де серед океану є ще такі нещасні, що живуть на самітних островах, без страви і зброї, і скористають з цеї Божої ласки.
Тепер ми чулися з такою зброєю зовсім безпечні. Ходили сміливіше на остров і не боялися нічого. Ми перебралися в нове білля і в еспанську одежу, — по якій пізнав я, що це був еспанський корабель. Але ми шанували цю одежу, вдягали її лише в свято і в велику спеку, а звичайно ходили далі в шкірах лям, яких ми розвели череду около сто штук.
Так минав уже місяць і другий по тій пригоді і нічого не заколочувало нам спокою. Дивлячися на страшну гармату, яку ми примістили в добре затаєнім місці, недалеко нашої скелі, я часто усміхався, бо на щож нам була така зброя? Чи хтось захоче воювати з нами? А горстці диких, якби вони прийшли, далиб ми з Пятасем раду і при помочі рушниць, яких тепер було в нас аж шість.
Але незабаром сталася нам така пригода, що якби не наша гармата, то хто зна, чи помогли би нам були рушниці.
Минуло вже пів року, як ми таким несподіваним чином дістали в руки нову зброю і потрібні нам речі. Ми на добре розгосподарилися
