і він упав. Тоді я прискочив до звязаного і, розтинаючи його шнури, спитав:
— Хто ви, пане?
А він простогнав по латині:
— Christianus sum! (Я христіянин).
Тимчасом Пятась вбив другого напасника, а з човнів стали бігти на нас дикуни, осмілені тим, що нас так мало. Я вихопив Пятасеви шаблю і давши її вратованому, крикнув:
— Бороніться!
Він схопився і став боронитися, а Пятась побіг по рушницю.
Нас окружила товпа диких і ми стали відбиватися від переваги. Та у вратованого було замало сили, його переміг один дикун і вже виривав йому шаблю з рук. Я поцілив цего дикого і вратував білого чоловіка вдруге від нехибної смерти, кричучи:
— Втікайте в ліс!
Він побіг у ліс, а я кликнув ще на Пятася і ми стали біля гармати. Тоді я навернув дуло гармати в диких і вистрілив картачем. Кільканацять диких завило з болю і попадали ранені. Решта, кинулася до трьох човнів і стала втікати. Пятась хотів ще стріляти і до них, бо боявся, що вони завтра приведуть своє військо і помстяться на нас. Але мені було жаль губити утікаючих і я заборонив стріляти. Впрочім вони певно й не доплили до своїх берегів, бо зараз звіялася така буря, що неможливо було їх легким човнам доплисти до далекого берега.
Ми спочили трохи по труді і взялися закопувати убитих і померших від упливу крови.
