Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/103

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 104 —

кварти зерна. Відтак скопав кусок землі біля печери, половину збіжа засїяв, а другу зберіг на случай неврожаю.

І ся моя обережність не була пустою — яко новак - господар не знав я, що сїйбу в тім підсоню треба начинати доперва по дощах, а тут вже літо минало. Засїяний ячмінь спалило сонце, та й вирости не мав навіть коли — і тим чином уся моя праця пішла нїнащо.

Тепер аж нагадав я собі, що і в Бразилії не сїють тютюну, ані не садять сахарної трости в лїтї. Затямив я усе те на будучність і ждав з осталим ячменем, поки не промине пора дощів.

Тимчасом, користуючись кінцем лїта, порішив я оглянути остров, щоби раз зі своїм царством як слїд запізнати ся. Кілька днів перед подорожию забрало мені плетенє кошіля, котрий мав служити до переховуваня ріжних, по дорозі подибуваних, предметів. Кіш вийшов незвичайно складний і гарний та й доволї широкий; — на плетїнцї з волокон банану перевішував я его через плече.

Опісля прийшла черга на обув. Мої личаки давно вже подерли ся, на нові треба було ужити трівкійшого материялу. Козячі скірки, здебільша виправлені, придавали ся найкраще. Викроїв я з них пришви з високими холявами, а підошву зробив подвійну так що межи дві зложені скірки засував ще пластинку грубого лика, щоби тернє і камінє не калїчили ніг. Місто дратви послужили струни, скручені з козячих кишок. Тим чином вдало ся менї кінець кінцем злїпити чоботи. Нескладні були, що правда, але я радїв ними, як малий хлопець, що у перше взуває черевики.

Прибраний і уоружений ладив ся я вже у дорогу, коли прийшли на гадку кози. За час моєї неприсутности поздихають з голоду, або лишені на волї втечуть до лїса. Нова жура і проволока в виправі. Два тижнї безмаль збирав я цїлими днями сіно і сушив для моєї худібки. Наконець накопичив два великі стіжки посеред камінної загороди і там примістив кози. Води мали подостатком в недалечкім жерелї. Тепер нїчо вже не спиняло мене пустити ся у дорогу.

Зразу ішов я берегом в гору поточка, що перерізував мою долину. Плив він досить далеко в глубину острова, вючи ся крізь лїси, луги і гарні долини. Тут гнав з сердитим розгоном, деинде знов вільнїйшим деинде знов вільнїйшим плесом розли-