Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/117

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 118 —

справленя рілї. Ой! прийшло ся над нею добре напріти! Треба було наперед стяти траву, вириваючи єї з корінєм, щоби хопта не придавила засїву, а відтак доперва рити землю. Так працюючи, очистив я за два днї кілька акрів гарного чорнозему, засіяв — а радше засадив ячмінь, бо робив ямки, вкладав у них зерна а посїм зарівнував усе землею, притоптуючи зверхи.

На осталім вільнім ще куску землі засадив я кільканайцять мельонів в ямках дещо глубше копаних для удержаня вохкости і захорони від вітрів. Коли покінчив отсї роботи, загородив я поле плотом з бамбусів, щоби кози і заяцї не нищили засїву.

Під вечер ладив ся іти до недалеких скалистих узгірий, де зробив знак перед зимою, коли ось друга річ притягла мою увагу. Поміж скелями а яром вела гейби витоптана стежка. Призираю ся їй близше і бачу численні слїди кіз — мабуть переходили туди на примежну долину. Сей вид навів мене на думку зробити тут на кози засїдку. Мав я вправдї дома чотири кози і козлюка, але в зимі придало би ся і більше на заріз. Полохливі ті зьвірі не легко було підійти — нераз, коли хотїв я їх устрілити, мусїв повзати на череві і ховати ся поза кущі під вітер, бо занюхали мене здалека і прожогом утїкали. Зловити живих і не трібував доси. Раз іно пустив ся за одною, та не зважаючи на усї з’усиля, не спроможен був єї наздігнати. Давно роздумував, як би їх приманити, та не находив способу.

Аж ось нинї, коли побачив я ту вузку стежину поміж скалистими стїнами, засвитала менї в голові добра гадка. Треба лишень викопати глубоку яму, притрусити зверхи галузєм і так ловити кози. Та не пішло оно так легко, як-би на вид здавало ся: ґрунт був твердий і камінистий, а я не мав нїяких знарядів. Сила разів починав і закидав копанє — наостанку по пяти днях несказаних трудів удало ся менї вирити діл 2 м. завглубшки, а звиш метра в промірі. В долинї був він ширший, в горі вузшав, щоби кози не могли вискочити. Поверх наклав я навхрест тонкі вітки бамбуса тільки іно, як під найлекшу верству трави.

Чотири днї ждав я даром, аж пятої ночи найшов в ямі молоду козу. Спустив ся сейчас у діл, звязав їй ноги і з трудом викарабкав ся відтак з добичию на беріг. Козонька була дуже полохлива, так і дрожала цїлїська менї в руках. Занїс я єї до хатки і впустив за огорожу. Через два днї не дістала нїчого, третього посмирнїла з голоду і стала така ласкава, що їла з рук.