скулював. Осїнні гураґани наломили в лїсї сила галузя, і коли-б так у мене сокира, не було би чого й журити ся — але я ніяких знарядів не мав, прийшло ся отже власними руками при помочи нужденного ножика виломлювати гилє. Все таки назбирав я доволї хворосту, знїс єго на плечех і копичив під стелею печери у стїнку, що могла заступити від вітрів.
Зайве козяче мясо солив я знову в великих горшках і переховував в пивници, та мусїв єї ще о метр поглубшити, бо горячо і крізь зверхню верству листя доходило аж там, і раз кільканайцять кільоґрамів мяса змарнувало ся нїнащо.
._%D0%A1%D1%82%D1%80._123.jpg)
Серед такої роботи злетїло мені лїто, — надходив час жнив. Вибрав ся я на свій хутїр, як прозвав лїтню оселю. Збіже достигло вже зовсїм і видало сим разом пять снопів ячменю. Мельонів було звиш сто, та небавом показало ся нерозумом плекати їх в тім місци, бо переношенє тілький сьвіт до печери стояло за много часу.
На рік, як доживу, устрою собі городчик біля оселї, а поки що, треба обходити ся без них. — І так решту роздзьобали птахи, бо я забрав лишень десять в двох прогульках з хутору до замку.
