я єї в горнець, зварив, помастив перетопленим козячим маслом і уплїтав з великим вдоволенєм мов не знать які-то ласощі.
До жнив було ще кілька місяцїв часу — користуючись ним, загадав я вибрати ся на лови, щоби придбати мяса на зиму. Та поперед усего треба придумати спосіб, як і де єго переховувати, бо насолюванє не берегло достаточно від псованя.
Найкраще сушити на сонци, як се роблять Неґри — але я не знав добре сего способу — на вудженю розумів ся прегарно, та знов не було в мене комина. Глядячи за пригожим місцем на вударню, найшов я доволї глубоку а майже прямовісну щілину в скелї, що стреміла над печерою — треба було іно заставити отвір з боку, щоби дим не розходив ся. І з сим справив ся хутко. З драбинки, повязаної з галузя, зробив рід руштованя, відтак заложив щілину деревляними поперечницями, а по сїм загородив гейби плотом. Опісля дібрав ся я до середини і закинув стїнку глиною, зоби зберегти єї від огню.
Убиті кози обдирав я зо скіри і краяв в тонесенькі пластинки: мякійші части мочив в соли, тоньші ішли в комин, як тільки обісхли на сонци. Мясо так приладжене подабало на сьвіже, а було скуснїйше від насолюваного. Перед варенєм мочив я єго ще звичайно в воді, щоби набрало сочности.
Та ось вже і жнива надходили. Одної днини справив ся я на хутір посмотріти, чи скоро можна брати ся до збіжа. Безпечний від заяцїв і кіз ішов я до моїх скарбів — коли се, хто опише мою розпуку! бачу з далеки хмару пташнї, що піднимає ся з мого ячменю.
О, ви погані прожери! — закликав я сердито — чи то для вас я сїяв? чи так богато в мене того зерна, щоби ним ще й вас, дармоїди, годувати?
Птахи відлетїли, але, присївши недалеко на деревах, іно ждали, коли відійду, щоби знов могли повернути. Та я і не думав бути таким чемним, навпаки: насадив стрілу на лук і найблизший шкідник повалив ся неживий на землю. Але і се не відстрашило прочої громади; ледви відступив я кільканайцять кроків з поля, злетїла знов цїла ватага на ниву.
