повняла мою душу, що мусїв виговорити ся і хоч таким чином влекшити серцю.
Нї човна, ні шалюпи нема в мене, яким тут сьвітом дати усему раду?
Збудуй дарабу, — а обійдеш ся без човна!
Гарна гадка, тільки коби пригожий материял під рукою. — Суть двері, лави столи і безлїч других деревляних знарядів, за чим тут роздумувати!
Митю кинув ся я до роботи, збив дві довгі лавки поперечною латою, відтак доложив ще й реї які найшов на складї і причіпив до сего кілька дощок. Але в борзї пізнав я свій нерозум: дараба стояла готова, та не під силу було мені рушити єї з місця, про спусканє на море нічого і казати. О ти бараняча голово! даром втратив цїлїську годину — розбирай тепер усе, та-ж бачиш, що дарабу треба збивати на водї.
На щастє море було супокійне. Спустив я наперед дві лавки, звязані поперечними латами, а відтак другі куснї дерева. Опісла зліз сам по драбинї шнуровій на той поміст, прибив великими цьвяхами жердки, повкладав на них дошки і по двох годинах праці злаштував наконець доволі кріпку дарабу. Поки-що примотузив єї до куска керми, щоби вода не забрала.
Дараба могла удержати мене і кілька сотнарів тягару, прийшло ся вибирати що найбільш пригожі річи. Передовсїм узяв я топір, дві сокири, великий ніж, молот, пилу і скринку з гвіздєм і сверлик — відтак дві рушницї з каюти капітана, ловецкий ніж дві шаблюки, пістолї, бочівку пороху так на 25 кґ., торбину куль, три голяндскі сири, мішок сухарів, кусок вудженини, солонину, трохи рижу, горох, котел і дві ринки. Більше годї було на оден раз забирати, бо дараба могла затонути. За мною скочив і пес весело побріхуючи.
Візвавши помочи Всевишнього, відчалив я від корабля, а шо саме морский приплив гнав филї ід берегови, за короткий часок були ми на суші. До заходу сонця оставало ще кілька годин, та я не зважив ся вже у друге плисти до судна.
