капали на папір, що залили вже перші стрічки. І знов пав я навколїшки і подякував Богу за ту нову ласку.
Пересмотрюю дальше і бачу кілька книг в перґаміновім переплетї. Одна з книг товста звернула мою увагу — розкриваю і очам своїм не йму віри. Милий Боже! се-ж біблїя, сьвяте письмо, за котрим стільки часу вже тужу, жерело потїхи і відради для самітного, нещасного заточника. Розкриваю в друге, а перші стрічки на котрі паде мій зір, звучать:
І виведе тебе Господь твій з неволї твоєї і покаже свою ласку над тобою....
Слези не дали менї дальше читати, розридав ся як дитина. Довгу хвилю не міг втихомирити ся: сей перший стих сьвятої книги припадав як раз до мого положеня і вістив менї несказану радість.
Поборовши зворушеня, забрав я біблїю немов то найдорожший скарб і примістив єї посеред дараби, щоби — не дай Боже пригоди! — сьвята книга в глубинах морских не потонула. Те саме вчинив я з папером і чорнилом.
Крім того найшов я ще три ножики, сверлик до корків, великий ніж іспаньский, званий machete, котрий може принадобити ся і на ловах і до промощуваня дороги серед непроходимих лїсових гущ. Забрав я і дві ручні городові пилки, закривлений ніж до витинаня вовків[1], ножицї до зриваня овочів на деревах, млинок до кави, велику желїзну ложку до виливаня куль, сита, ковало, кілька молотів, щипцї, міх і ковальскі пильники. Вирвав навіть дверцята з кухнї і познимав бляхи, бо задумував виставити собі печ.
Наконець заосмотрив ся я ще в припас ножів, вилок і мисок. Мав, що правда, і свої, але складний виріб европейский таки надив мене більше, чим власні глиняні злїпища. В куфрі капітана подибав я кілька фунтів шроту і порошницю з прегарним порохом, з чого міг заключати, що мусїв він бути не аби яким стрільцем.
В слїдуючих днях забрав я ще і перевіз: дві скрині цукру, кілька мішків кави, два пуделка розинків, бочку гарної муки, другу рижу, наконець усї сухарі і вуденину — вітрила мотузє і линви
- ↑ Вовками зовуть ся неурожайні вітки, що вирастають на дереві. Огородникн стинають їх, щоби не спиняли росту деревини.