Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/183

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 184 —

Пятниця подякував мені сердечним поглядом, віддав їду батькови, а сам пустив ся стрілою до замку. По часинцї вернув з бохонцем хліба і куском печеного козляти. Попоїли ми усї, відтак поспитав я по анґлїйски Европейця, відки родом. Не знав сеї мови, але відповів по латині: Christianus, Hispanus sum. (Єсьм християнин Іспанець). Глядїв на мене зором повним вдячности і шепотїв щось, чого я одначе не міг порозуміти. Та ось стрібував я заговорити по портуґальски, котрої то мови вивчив ся в Бразилїї. Сейчас став Европеєць відповідати, бо такой добре володів портуґальским язиком.

Прийшло ся тепер вертати домів, бо вже і хмари насували від заходу. Тільки клопіт, — як перевести хорих, котрі не здужають іти самі. Пятниця вказав на човна диких. До замку морем не було більше як пів милї. Всадили ми отже Іспанця з батьком Пятницї у лодь і незабаром були вже в заливі. Молодий мій товариш повернув ще раз на боєвище і привіз відти наше оруже і луки і стріли, добуті на диких.

Відтак зладили ми з галузя ноші і перенесли на них вратованих полонеників, а що нїяк було перейти з ними високий мур і частокіл, порішили розіпняти на борзі шатро побіч хатки Пятницї. Стіл, два крісла, два тапчани з дощок повкладаних на паках і вкритих соломою і вітрилами — зложили ся на обстанову нової палати. Тут спочали наші хорі, що ще перед кількома годинами засуджені були на страшну смерть.

Одно лишень мене трівожило, а іменно — щоби два дикі котрим повело ся втечи на лоди, не повернули з більшою громадою своїх земляків. Тим то і приказав я Пятници поспитати свого батька що він про се думає. Та сей сумнївав ся, щоби дикі змогли дібрати ся на свій остров — буря, саме в той час лютуюча, затопить безперечно їх човен або зажене до сусїдних островів, де жде їх неминуча смерть з рук тамошних ворожих їм жителів. А хочби яким дивом і повернули домів, так радше стануть підмавляти своїх земляків від виправи на наш остров. Коли лежав спутаний, чув, як тїкаючі тремтїли з остраху і називали нас злими богами, котрі володїють лискавкою і перунами.

На мій приказ убив Пятниця молоде козеня; перед уварили ми на зупу з рижом і корінєм, задня чвертка пекла ся на ріжнї, розсїваючи довкола милу воню. Нинїшний день хотїв я звели-