хобників повис на реї, говорив я дальше, вказуючи на корабель, — керманич, тесля, Уіль Фрай і трех иньших вже не жиють, тепер черга на Еткінса, кухаря і Гаррого. Ґубернатор засудив вас на смерть, а кара для постраху других зістане вимірена на корабли.
Усї три засуджені вдарили у голосний плач. Тодї капітан і поручник взяли мене просити, щоби я дарував виновникам. І другі моряки вступали ся за товаришами.
Зразу я буцїм то противив ся, відтак кажу: Гаразд! позаяк сам капітан за вами просить, дарую вам житє, але останете на одній з пустих околиць сего острова і не посьмієте переступити зачеркненої межі — инакше наші вояки схоплять вас і розстріляють.
Помиловані пали менї до ніг і дякували за ласку. Я задумав дати їм на житло хутір, а тому заборонив опускати визначених місць, щоби не заграбили оружа, призначеного для Іспанцїв, і не дізнали ся що крім них нїкого більше нема на острові.
Міркував я, що стрівожені могучостию казочного ґубернатора не посьміють вийти з оселї, докіля тамті не надпливуть. Поки-що полишив я їм кілька кірцїв збіжа, сокиру, ніж, трохи гвіздя, лук і стріли добуті на людоїдах — бо рушницї не хотїв давати до рук таким людям.
В два днї опісля зібрав я усе, що сам власними руками зладив на острові: одїж і постїль з козячих скір, дещо з горщків, лямпку, стіл, крісла, парасоль. Взяв також гроші, заховані в печері, котрих властитель потонув підчас розбитя портуґальского корабля, а нї оден з товаришів вже не жив. Відтак порішили ми піднести якор.
Одно лиш мучило мою душу, а іменно, що Іспанцї прибувши не застануть вже мене на острові. Як-же радо забрав би я їх всіх зі собою! Та капітан не міг довше ждати, тим більше що і передвидїти не можна було, чи они справдї надпливуть, чи нї. А ту вже і пора гураґанів надходила, крайний час у дорогу. Хоч з болем в душі, а мусїв я свою гадку залишити і їхати. Пятниця так щиро привязав ся до мене, що просив також забрати єго зі собою.
При входї до замку полишив я лист до Дон Хуана по портуґальски писаний, щоби Еткінс, як єго найде, не порозумів. В
