Простїть, сеньор! — промовив до мене — се ви Робінзон Крузо?
Я сам, відказую — і прошу єго сїдати.
Той, що мешкав колись в Бразилїї?
Так, чим можу вам служити?
Даруйте, пане, моїй цїкавости, але рад би я почути деякі подробицї з вашого проживаня в Бразилії — чи не ласкаві менї їх розказати?
Я вволив єго волю, а коли скінчив свій розказ, він хопив мою руку і питає:
Чи не пізнаєте мене, пане?
Починав вдивляти ся в єго лице — черти не суть менї чужими, та прозвища нїяк не можу нагадати.
Чи позабули вже своїх спільників в торговлї Неґрами?
Дон Жоз де Араня! — закликав я, простягаючи до него руки — мій сусїд і приятель з Сан Сальвадор.
Так, добрий друже! Перед трома ще роками прибув я до Льондону, саме тодї коли цїла столиця гудїла відгомоном твоєї істориї — розголосив єї капітан, котрому ти вратував житє і корабель, не принявши за те нїякої нагороди. Твоє прозвище затямив я добре, благородне поведене вказувало, що се нїхто другий, іно ти, мій чесний друже. Але в той час мусїв я повертати до Бразилїї, а там в пору заколотів попав у тюрму. Коли опинив ся знов на волї, першим моїм дїлом було навідати ся до тебе і відновити стару дружбу.
— Мав я там колись в Бразилїї несогіршу плянтацию, та певно давно вже забрало єї правительство. Впрочім тепер по втратї родичів не дбаю нї защо, маю таке майно, що вистарчить мені до смерти, о котру що день Бога молю.
— Така бесїда нїраз тобі не личить, товаришу! Живучи на самотї і думаючи про своє іно горе, стаєш ся самолюбом. Нї, Робінзоне, так не йде! чоловік повинен жити не тільки для себе самого а і для других, для усеї людскости — єї треба тобі приняти за рідню. Благословенє потїшених через тебе заступить тобі благословенє родичів, котрого ти не одержав. Кажу ще раз, так як досї далї жити тобі не вільно.
Слова Бразилїйця сильно мене вразили. Здавало ся менї, що чую ізза могили голос батька, котрий вказує синови доро-
