Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/211

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 212 —

зиму. Корабель перейшов тепер під мій заряд. До давного набору придбав я ще 10 пак цукру і 5 мішків кави для моїх поселенців. Також повіз зі собою кількох робітників, познакомлених з управою кави і трости сахарної, і трох, що вміли варити цукор. — Кілька жінок і дїтий доповнили числа нових поселенців до 24 мущин і 32 жінок, а многим прийшло ся відказати і відложити їх від’їзд на пізнїйше.

Хіснуючись гарною погодою, прибув я в лодцї на поміст мого судна і сейчас таки підніс якор. Гіригідний вітер гнав корабель стрілою, і вже дня 27. червня побачив я в далині гори мого острова, мріючі на синяві обрію.




Глава XLII.
Причалюємо до острова. Радість Іспанцїв. Стріча Пятницї з батьком. Пригоди поселенцїв за час нашої неприсутности. Бунтівник Еткінс. Англичани покидають остров. Поворот їх з дикими і покаранє злочинцїв.

Хоч капітан анґлїйського корабля при нашім від’їзді з острова точно обчислив єго положене під 50° західної дороги а 14° північної ширини, все-ж таки не був я ще певний, чи се він маячіє переді мною, але серце Пятницї і єго соколиний зір вмить розвіяли мої сумніви.

Дивись! дивись, Робінзоне! — кричав зворушений хлопець — там наш остров, там тато Пятницї, старий коханий тато — він певно плаче за Пятницею, думає — що єго син вже не жиє. О там, там праворуч наша вартівня! виджу єї добре, дуже добре.

І став бігати і стрибати, як божевільний і плескати з радощів у руки — ледви спинив я єго, щоби не скочив у море і вплав не пустив ся ід берегови.

З тьохкаючим серцем всїв я у човен і поплив з Пятницею і шістьома уоруженими людьми до острова. Думав спершу, що може місто полишених Европейцїв стріну там диких Караібів, тим то і зрадів чимало, коли незабаром таки побачив на побережу Дон Хуана. Не розповім, як витав мене той чесний Іспа-