нових злочинів. Прикинувши ся сумирними і слухняними, вміли так підійти Іспанцїв, що сї проти моєї зоборони повірили їм оруже. З того часу Еткінс і єго товариші, захопивши збрую і пересьвідчивши ся, що історія за ґубернатора проста байка, не тільки відказали Іспанцям послуху, а ще й почали з ними сварку і домагали ся поживи і участи у всїх припасах, які я їм полишив. Коли-ж Іспанцї на се не хотїли пристати, загрозили їм Англичани різнею.
З остраху перед їх погрозами прийшло ся день і ніч сторожити, щоби драбуги не заскочили нечайно сплячих і не вимордували їх зрадливо. Коли-ж Англичанам не вдало ся підійти обережних Іспанців, почали їм робити всякі пакости: нищили засїви на хуторі, нївечили забудоване і витяли кільканайцять кокосових пальм, наконець Еткінс, засівши раз у лїсї, пострілив переходячого Іспанця. Зловили єго і звязали — те саме постигло двох других Англичан. Сейчас скликано суд під проводом Дон Хуана. Еткінс так гордо ставив ся перед ним і не змовкав зі своїми погрозами, що видано на него засуд смерти через повішенє — двох других порішено вивезти на один з островів положених на полудневій сторонї океана. Благородний Дон Хуан не хотїв одначе признати сего засуду, з огляду на те, що Англичани були моїми земляками, і просив, щоби їм даровано провину.
По довгій суперечці згодили ся на се судиї але під услівєм, що Еткінс остане в тюрмі так довго, доки цїлковито не покає ся і не наверне.
Повідбирано бунтарям оруже і сокири, заперто Еткінса, і спершу усе ішло несогірше. Але злочинець, навкучивши собі внедовзї неволю, з’умів якось визволити ся і в союзї з давними товаришами почав на ново пакостити Іспанцям.
Сего вже було через міру: жителї замку, хоч чесні і супокійні, не спроможні були довше терпіти і тягом дрожати від погроз драбугів, — раз треба було доконче з ними покінчити. Зміркували Англичани, що сим разом не минуть кари і, прикинувшись знова каючими, просили Іспанців о дозвіл опустити остров на караібскім суднї. Іспанці очевидно радо на се пристали. Дон Хуан заосмотрив лодку в усї припаси поживи, а
