Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/221

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 222 —

вати. Хіснуючись суєтнею між ними, стала залога замку сипати кулями, але они, не вважаючи на смерть і рани, старали ся іно дорогі мощі унести в безпечне місце. Тодї білі випали споза валів і вдарили на тїкаючого ворога. Сей і не трібував ставити опору. Ледви при входї в гущавину вдало ся Дон Хуанови здержати своїх, що без пощади витинали Караібів.

Пятьдесять трьох убитих і сорок ранених спочило на боєвищи. Завзяті Іспанцї добивали вмираючих так, що ледви 29 була спромога вратувати. По сторонї білих був ранений тільки один Іспанець Ґонзалєс, лекші рани потерпіло пятьох.

Три дни по сїй битві не чутно було нїчого про Індиян. За той час з 29 ранних Караібів померло 14, а решта подужала. Чверть милі від замку викопали поселенцї глубоку яму і погребли в нїй тїла 109 диких. Четвертої днини рано полишив Дон Хуан Еткінса і пятьох Іспанцїв ураз з хорим Ґонзалєсом в замку, а сам на чолї десятьох своїх земляків, двох Англичан і батька Пятницї вийшов поглядїти, що дїють дикі. Кроваві слїди і трупи по дорозї вказували шлях Караібів. В гаю найдено 5 неживих, в великім лїсї 11, на морскім побережу 4.

Коли віддїл Европейцїв дібрав ся по конець лїса, окружаючого рівнину, де стояли табором Караіби — сумний вид розікрив ся перед ними. Одинайцять мерців лежало простягнених на земли, 45 живих сидїло, похнюпивши голови довкола вожда, що спочивав у серединї. Всї ті нещасні не їли либонь нїчого від кількох вже днїв, побиваючи ся жалем по втратї свого героя.

Дон Хуан зжалив ся над ними. Уставивши своїх людий до бою на случай напасти, вистрілив з пістолї у воздух.

Дикі задрожали на гук стрільнї, але жаден з них не хопив за оруже — навпаки, відкинули єго від себе на знак, що не думають боронити ся. Іспанцї підійшли до них близше, Караіби пали долїлиць.

Тодї поспитав їх Дон Хуан через батька Пятницї, що задумують дальше чинити.

Відповідь диких звучала:

Могучі духи, що володїєте перунами, видертими богови Бенамукі! Вбили-сьте нам вожда, котрий більше поїв ворогів, чим нас тут прибуло на той страшний остров: вбийте і нас і з'їджте, бо боронити ся не будемо — даруйте тільки житє на-