Митю кинув ся я до вірного товариша. З сумним усьміхом глянув менї в очи, хопив мою руку, притис до уст, а відтак спустив духа.
Стріляти! стріляти до тих мерзавцїв! закричав я роз'ярений до крайности — цїлити добре і бити без пощади! ах! лотри, злочинцї!
І хопивши льонт в руки, перший звернув я вистріл на зрадливу лодку. Загудів грім і судно щезло з поверхнї вод. По сїм посипали ся другі сальви, матроси без уговку наряджували пушки і пускали смертоносні кулї до найдальших лодий щоби тим чином близшим не дати утечи. Три чверти години трівала страшна канонада — три части ворожої фльоти знищено, трийцять ледви човнів спасло ся від погибели, море вкрили куски лодий і мертві тїла Караібів.
Сей вид проняв мене жахом і я велїв закінчити борбу. Що менї по смерти отсих нещасних, та-ж они в своїм краю мають повне право відогнати Европейцїв, котрі в Америцї допускали ся таких страшних жорстокостий і девять десятих населеня винищили. Ах! радо дарував би я їм житє, віддав усе майно, коби лиш дорогий мій Пятниця віджив.
Усьмішки, з якою конав, і строга смерть не зігнала з того любого облича. Припавши до мертвого тїла, сидїв я з заломаними руками, а мої горячі сльози падали на кохане, зимне вже лице. Від часу, коли дізнав ся я про смерть родичів, не переживав ще так страшних хвиль розпуки. Не в силї був здавити болю, лиш вряди-годи виривали ся з уст слова:
Пятнице! мій дорогий Пятнице!
Сонце вже клонило ся на запад, а я все ще тонув у своїм горю; товариші не зважили ся мене потїшати. Наконець капітан приступив до мене, а торкнувши легко плеча, просив, щоби переміг я біль і залишив даремні горюваня. Мов зі сну важкого прокинув ся я, підвів і дав знак, щоби ладили похорон.
Обшили тїло Пятницї в нове вітрильне полотно, прикріпили до ніг дві кулї і зложили на дошцї посеред помосту. Місто сьвященика відчитав капітан на голос послїдне смертне благословенє, взиваючи присутних, щоби помолили ся за душу покійника.
Цїла залога зібрана на помостї а сердечно полюбивша бі-
