Закинувши якор неподалеки Сєра Лєону[1] почали ми торговлю з Неґрами.
Чорні жителї зносили нам золотий пісок, кість слоневу, ґуму арабску і другі плоди своєї країни, а за те діставали від нас сокири, пили, ножі, зеркальця, пацьорки і бавовняні вироби. Капітан перевів продаж дуже щасливо і я заробив при тім тілько, що мав спромогу не лиш віддати свому добродїєви пожичені гроші, але ще, погостивши добре товаришів матросів, привіз до Льондону 5 фунтів чистого золота в порошку, за котрий заплачено менї в менницї[2] 300 фунтів штерлїнґів новісїнькими ґвінеями.
Так отже в сїй подорожи пощастило ся нам незвичайно гарно. В С'єра Лєоне слабував я вправдї ізза гнилого тамошнього воздуха на пропасницю, але вже з поворотом до Анґлїї подужав хутенько.
Повернувши до Анґлїї, відобрав я гроші за золотий пісок, і порішив тепер невідмінно їхати домів. Від знакомого льондоньского купця, котрого стрітив в столицї, дізнав ся, що родичі мої живуть, але побивають ся за мною, бо дійшла їх чутка, що корабель, на котрім я поплив, затонув під Ярмесс.
Сейчас поспішив я у пристань і замовив керманича, котрий по дорозї до Единбурґа[3] обіцяв мене в Гуль висадити. Відтак удав ся я до капітана, щоби з ним розпращатись і за усе дізнане добро подякувати.
Та на моє превелике горе застав я сердегу смертельно хорим, а єго жінку в розпуцї, бо лїкарі не давали надїї на подужанє мужа. Не вже-ж було менї полишати так в недолї нещасливу невісту і мого чесного добродїя? Чувство вдячности наказувало инакше: і так замість сїсти на корабель, переселив ся я до капіта-
