Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 27 —

Закинувши якор неподалеки Сера Лєону[1] почали ми торговлю з Неґрами.

Чорні жителї зносили нам золотий пісок, кість слоневу, гуму арабску і другі плоди своєї країни, а за те діставали від нас сокири, пили, ножі, зеркальця, пацьорки і бавовняні вироби. Капітан перевів продаж дуже щасливо і я заробив при тім тілько, що мав спромогу не лиш віддати свому добродїєви пожичені гроші, але ще, погостивши добре товаришів матросів, привіз до Льондону 5 фунтів чистого золота в порошку, за котрий заплачено менї в менницї[2] 300 фунтів штерлїнґів новісїнькими ґвінеями.

Так отже в сїй подорожи пощастило ся нам незвичайно гарно. В С’єра Лєоне слабував я вправдї ізза гнилого тамошнього воздуха на пропасницю, але вже з поворотом до Анґлїї подужав хутенько.





Глава V.
Смерть капітана. Нова виправа до Ґвінеї. Розбишаки морскі. Битва.

Повернувши до Анґлїї, відобрав я гроші за золотий пісок, і порішив тепер невідмінно їхати домів. Від знакомого льондоньского купця, котрого стрітив в столиці, дізнав ся, що родичі мої живуть, але побивають ся за мною, бо дійшла їх чутка, що корабель, на котрім я поплив, затонув під Ярмесс.

Сейчас поспішив я у пристань і замовив керманича, котрий по дорозї до Единбурґа[3] обіцяв мене в Гуль висадити. Відтак удав ся я до капітана, щоби з ним розпращатись і за усе дізнане добро подякувати.

Та на моє превелике горе застав я сердегу смертельно хорим, а єго жінку в розпуці, бо лїкарі не давали надїї на подужане мужа. Не вже-ж було мені полишати так в недолї нещасливу невїсту і мого чесного добродїя? Чувство вдячности наказувало инакше: і так замість сїсти на корабель, переселив ся я до капіта-


  1. Sierra Leone, анґлїйска посїлість на побережу горішньої Ґвінеї.
  2. менниця де чеканять гроші.
  3. Единбурґ, місто в Шкоциї над морем Північним.