І вже далеко були ми на мори, а они ще лежали долїлиць, на конець підняли голови, а коли узріли, що грізний бог перунів від'їхав, поспішили на беріг і жадібно кинули ся на стерво вбитого звіра.
По часови і їх ми стратили з очий.
Заосмотривши ся в мясо і овочі у Неґрів, плив я дальше, не поступаючи нїкуди на берег, коли се побачив в далинї чотирох до пяти миль перед собою вишибок суші, в море далеко висунений. Підпливши близше, узрів я по другій сторонї овиду рівний край: не було сумнїву і так я заключав, що вишибок — се Капвердийский ріг, а суха земля по той бік — острови Капвердийскі. На жаль, були они надто віддалені, і я не міг рішитись, де менї красше плисти, бо на случай бурі не довелось би нїякого берега захопити.
Коли я так сидїв і роздумував над своїм положенєм, прибіг до мене Ксури і, блїдий як смерть, вказав мовчки на північ.
Що там такого? — спитав я.
— Дивіть, пане! корабель з Салє, здоганяє нас. Наш пан Акіба, Мулей і другі — ах! пропащі ми тепер, пропащі!
Схопив ся я на рівні ноги, глянув в тім напрямі і справдї побачив в далинї корабель о трех щоглах. Хоч бандери не міг розізнати, та з будови судна поміркував, що се корабель портуґальский. Плив він з півночи на захід, отже не наближав ся до берегів і міг нас легко поминути. Сейчас звернув я своє човно так, щоби єму ввійти в дорогу. Мусїли нас помітити, бо по несповна годинї стали ми до себе наближати ся. В суднї найшов я хоругов Сіді Мустафи, єї вивісив тепер верхи каюти яко сиґнал. Відтак зарядили ми усї рушниці і разом з Ксурим вистрілили чотири рази. Се мало успіх. На корабли постягано вітрила, скорість єго меньшала, і небавом човно з матросами стало прорізувати морскі филї. Ми знов з нашої сторони не жалували також весла і за годину до них доплили.
