Я стрепенувсь на гадку, що маю моїм ближним тай ще товаришем недолї як безрозумною худобиною торгувати і виявив мої думки капітанови. Сей порозумів чесні понуки мого рішеня, стиснув менї руку і сказав:
— То поспитай єго, чи не хоче вступити до мене на службу. Буду єму платити як вільному чоловікови, але під услівєм, що стане християнином.
Перевів я се Ксурому по арабски, і він пристав на плян капітана, але розплакав ся на згадку, що має зі мною розлучитись. Коли однакож розважив, що инакше годї сему бути, заявив, що прийме віру Христову.
І я пращав Ксурого з жалем, бо полюбив щирого хлопця як брата, тим то і важко було тепер з ним розстати ся.
Чотири тижнї по стрічи з Портуґальцями при найкрасшій погодї причалили ми до берегів Бразилїї. Капітан станув у пристани Сан Сальвадор[1], значнім і торговельнім містї. Тут висадив мене на беріг, виплатив совістно що до пенса умовлену квоту, а за перевіз не взяв нїчого. Відтак запізнав мене з одним богатим Бразилїйцем, котрий купив скіри убитих зьвірів за 40 червінцїв і предложив менї свою поміч. Так отже набор мого судна і оно само принесли 160 червінцїв, чималу суму, з котрою вернувши до Анґлії міг я щось починити, тим більше, що і у вдови по капітанї в Льондонї мав я ще зложений гріш.
Позаяк капітан портуґальский, оставивши часть набору, відправляв ся до Всхідної Індиї, а нїякий корабель не відпливав під ту пору до Европи, прийшло ся менї поки-що оставати в Бразилїї.
- ↑ Сан Сальвадор або Багія, місто надморске у всхідній Бразилїї над океаном Атлянтийским.
