з дерева на дерево, звисало з пнїв, перекидало ся по гилях і творило гей-би живий пліт, непобориму захорону лїса. Та й ще несчислимі мяжнї (кактуси) своїми кільцями вельми спиняли на кождім кроцї прохід.
Трібував я зразу запустити ся в бір, бо думав, що там найду може кого з товаришів, але прийшло ся відложити виправу поки-що до завтра, а самому про себе перш всього подумати.
Невеселе було і те думанє. Перемоклий до сорочки, тремтячи від зимна, не мав я навіть де загріти ся. Мій одяг складав ся іно: з полотняного кабата, сорочки, штанів, вовняного пояса і панчіх; капелюх зірвали филї, черевики погубив в борбі з розгуканим морем.
Нараз почув я сильну спрагу. Оглядаю ся за річкою чи потоком і на щастє подибую недалеко прегарне хрустальне жерело, котрого сьвіжа вода скріпила мене і підбадьорила. Але і голод почав вже доскулювати. Присївши під деревом взяв ся я перешукувати свої кишенї, чи не найду там хоч кусника хлїба. В кабатї надибав малий мішочок з ячменем, котрим живив на кораблї освоєні голуби. В першу мить відкинув я торбину і розсипав зерно, яко непригоже, але сейчас таки прийшло ся каяти своєї нерозваги: той ячмінь міг прецїнь мене поживити! Наклонив ся я до землї, і почав пильно визбирувати зерна, та дарма! пропали у вохкім ґрунтї.
Сягнув у друге до кишенї і витягнув мошонку з золотом. На сей вид гірко засьміяв ся: Що менї по тобі, дорогий метале? закликав я сердито, ізза тебе то став я нинї таким нещасливим. — І вже хотїв я і золото від себе проч кинути, коли, згадавши зернята збіжа, инакше надумав ся; Га! хто зна, може не судило ся менї на сім острові погибати, і те золото стане колись у пригодї і заховав єго назад в кишеню.
Сягнув у трете, і ось несказана радість заворушила душею: в кишени найшов я великий складаний ніж. В моїм положеню був він для мене справдїшним скарбом; колиб-б ще так мав я рушницю або шаблюку або якенебудь оружє, то-б міг безпечно запустити ся в лїс і відшукати може товаришів.
За той час сонїшний круг поринув у море, треба було глядїти якого місця на нічлїг, заки темрява укриє землю. Кільканайцять кроків від мене росло великанське розлоге дерево, там безпечний від зьвірів порішив я перебути ніч. Спинаючи ся по суч-
