ся крізь густі лїси, з голою головою іти під пекучим тропіковим сонцем. І хто зна', чи найду де по дорозї поживу — приходило ся отже забирати зі собою банани і кукурудзу, а тут в мене нї торби, нї мішка не було. А як-би ще який зубатий добродїй, пард чи куґуар, зайшов менї дорогу, то чим єго поздоровити? Усе те розміркувавши, хотїв вже я занехати подорож, коли відтак надумав ся инакше.
Робінзоне! зледащів ти нїнащо — почав я сам себе картати. Жарені голубцї самі в рот не влетять. Хто нїчого не важить, той і нїчого не придбає. Не маєш капелюха, чобіт, торби, оружя — то зроби! Та-ж первісні люди без нїчиєї помочи усякі винаходи поробили, а ти прецїнь бачив ріжні ремесла і скорше з'умієш дати собі раду. Не гай даром часу, а берись за роботу!
І став я розважати, чого менї потреба.
На торбу найбільш пригоже полотно, але в Анґлїї видїв я дуже мистецкі торби рибалок з мотузка плетені. Полотна в мене не було, але мотузя міг роздобути.
Пригадав я собі, що, заправляючи щілину в печері, чимало набідкав ся, щоби переломити листє банана. Мали они в серединї незвичайно сильні нерви, так що калїчили пальцї, і доперва ножем спроміг я їх перервати. Тепер узбирав я листя, повискрабував платівки, а нерви поскладав у купу — на коли забрав ся крутити мотузє, показало ся що нерви за грубі і за тугі. Тодї прийшло менї на гадку, що анґлїйскі селянки мочать било конопляне в водї, щоби змягнїло — сушать відтак, дергають і труть на терлици. Зробив я оттаке і зі своїми бананами. Замочив цїлий пук нервів у потоцї, попритискав камінєм а сам взяв ся до капелюха.
Нерви пізанґових листів як-раз пригожі були до плетеня, красше чим вербове прутє. Трівкійші від соломи, нїжнїйші від лозини творили прегарний материял на кошикарскі вироби. З них то задумав я виплести капелюх і сумнївав ся, що вдам єго без хиби, тим більше, що бачив нераз, як сусїд наш, кошикар, заходив ся з тим дїлом. Та не пішло оно так гладко: три днї мучив ся я, аж пітнїв, починав і закидав, псував і дер — аж наконець третьої днини вийшло щось — нїби капелюх. Не був він дуже складний, нї догідний, а все таки зрадїв я ним невимовно і не проміняв би єго за нїякі скарби.
Опісля став я шевцювати. І тут прийшло ся поборювати
