Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/64

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 65 —

Добуток був гарний, та як дістати ся до середини до молока, заключеного в твердій шкаралупі? В Салє розбивали єї сокирою, але тепер даром сушив я собі голову, чого-б ужити. Ножа жалував, щоби не зломити. Наконець примістив я кокос на камени і гримнув по нїм другим здоровенним каменюкою. Шкаралупа пукла, але ураз і мязке ядро роздавило ся при ударі і скусний плинний білень розілляв по земли. Тим обережнїйше взяв ся я відтак до отвираня другого оріха. Зелену внїшну болонку легко було здоймати, та тяжше пішло з спідною лупиною. Почав я обертати оріхом на всї сторони, чи не найду де пригіднїйшого місця. І справдї — в горі, де зелень не зовсїм ще здеревіла, надскребтав я ножем і став вертїти. В сїм місци була шкаралупа мякша і, зробивши отвір, угостив я себе прегарним питвом.

Для самого кокосу вартало тільки сьвіта вандрувати. Кількадесять пальм росло побіч мого замку, вистарчало проте кокосів на цїлий рік. Та ураз і сумні гадки насунув менї їх вид. Були они прегарними ласощами, але по добрім обідї з мяса — о! коби хоч кусочок якого роздобути.

Пильно роззирав ся я довкола, чи не побачу де оленя або серни — дарма! На деревах видїв іно папуги та другі птахи, але не вдало ся менї нї одного вцїлити каменем. Що вартало впрочім сире їх мясо без огню!

На дворі настала тимчасом пекольна жарота, горячі лучі сонця палили голову, що трохи з болю не трісла. Завернув я тому до берегів морских, щоби скріпитись купелию і припочати в тїни дерев. У водї побачив сила риб, легко можна було їх наловити, іно чим? От і задумав я, вернувши домів, зробити сїть з волокон пізанґу — і вже наперед радїв, що закоштую бодай рибячого мяса, котре висушу на сонци, як роблять се Неґри.

Купіль і промачуванє голови не принесли ніякої пільги. Поклавши ся під корчем, терпів я несказаний біль і ледви спроможен був поповзти від часу до часу над беріг, щоби змочити розпалений череп. Наконець заснув так кріпко, що прокинув ся аж на другий день рано здоров і дужий на силах.

Чудне чувство заволодїло мною, коли побачив сходяче сонце. Не няв сам собі віри, що спав тягом пів дня і цїлу ніч. Аж похолов на гадку, що заснувши так небачно в корчах, міг стати добичию лютих зьвірюк. Та жах мій скоро проминув — на острові не було знать хищних животин, бо відкіля тут живу, не чув я

Робінзон Крузо 3.