по моїм численю був нинї понедїлок 15. цьвітня, недомагав я отже майже тиждень.
Від часу мого подужаня рано і вечер молив ся я навколїшках і порішив торжественно сьвяткувати недїлю, не сповняти ніяких робіт крім доєня кіз, що необходиме було і для їх здоровля. Вечером знов мав розважати, чи не прогнівив чим за день Всемогучого.
Таке поведенє настроювало мою душу незнаною доси радостию. Давна туга покинула мене, а довірє в боже милосердіє огорнуло цїлого. У всїм поклав ся я на Провидїнє і порішив добро і недолю приймати щирим серцем і з покорою в нїчім не противити ся сьвятим Єго засудам.
З того часу житє моє немов повернуло ся у другий бік: побут на острові став коли вже незовсїм милим, так бодай не так прикрим як передше.
Маєш захист над головою і деякі вигоди, закликав я раз до себе — а доси ще не подумав вибрати для свого найвисшого добродїя місце, де в недїлї і сьвята хвалив би ти Єго велике імя. Правда, Бог не нуждує ся в церквах, бо цїлий сьвіт єго храмом — але чим другим покажеш Єму свою вдяку і любов. Виберу місце і назву єго сьвятинею, хай і на тім безлюднім острові вознесе ся дім божий. — Легко се було подумати, та не легко звершити. Будувати справжню сьвятиню і в голову не клав я — зате найшов місце, де підчас трясеня землї шукав захисту, а у сонних привидах бачив духа пімсти — там задумав я поставити хрест між двома пальмами і під ним в сьвята приносити Богу свої мольби.
З тяжким трудом вдало ся менї зрізати дві гиляки і з них по двох тижнях виробити знамя спасеня. Хрест сей вкопав я на горбку поміж пальмами. На противнім узгірю помістив камінну лавочку, де міг в сьвяточний день з полудня пересиджувати і в тишинї біля хреста роздумувати. Місце те, прегарно над морем положене, було чудове.
І кільки раз туга чи смуток стали на душу налітати, спішив я у той самітний куток і все найшов розраду і потїху тут у стіп сьвятого знамени.
На спомин чудового сну, котрий так перемінив моє серце, вирізав я в пни дерева недалеко від хреста отсю напись: — Взи-
