— Невже ви хочете одружитися зі мною? Та ж ви — ледащо? Ні, ніколи, ніколи ледача людина не буде моїм чоловіком.
Так Джой Моліно висловила свою думку Джеку Герінгтонові, як напередодні простішими фразами і його рідкою мовою висловила була її Луї Савоєві.
— Слухайте, Джой.
— Ні, ні, навіщо мені слухати ледачу людину? Дарма тільки витрачаєте час, відвідуючи мою хатину, а більш нічого й не робите. Як же це ви будете здобувати засоби для сім'ї? Чому-ж це у вас немає золотого піску, тоді як у инших його багато?
— Але ж, Джой, я працюю, що сили. Немає такого дня, щоб я не працював на річці, або кудись не мандрував. Ось і тепер я щойно повернувся з дороги, і мої собаки ще навіть не відпочили. Иншим щастить, і вони знаходять багато золота, а мені не щастить.
— Так. Але коли отой одружений з індіянкою Мак Кармак відкрив Клондайк, то чому ви не пішли з ним? Инші пішли і тепер вони багатії.
— Хіба ви не знаєте, що я в той час робив розвідки на верховині Танани, — протестував Герінгтон, — нічого не знав ні про Ельдорадо, ні про Бонанцу; коли довідався, було вже запізно.
