Попоївши сам і нагодувавши собак, він закурив люльку й вийшов на проходку, щоб краще роздивитися навколо. Острів, як і всі острови на річках, вищав, чим далі проти води; на тому вищому краї Дональд і Дейві збудували свою хатину й наклали цілі стоси дров.
Дальший берег був за милю, а поміж островом і ближчим берегом була протока ярдів у сто завширшки. Спочатку Кідові спало на думку взяти своїх собак і рятуватися з ними на той берег, але пильніше придивившись, побачив він, що лід уже понімався водою, яка текла бистрою течією. Нижче річка круто повертала на захід і на цьому закруті всіяна була цілим лабіринтом островків. Ось де буде загата, — подумав він собі. Шестеро саней, що, видимо, прямували вверх річкою до Давсона, хлюпаючись, пробирались холодною водою до заднього кінця острова. Мандрівка річкою, що недавно була небезпечна, стала тепер неможлива. Мандрівникам ледве-ледве вдалось добратися до острова, і ось вони йшли стежкою до хатини дроворубів. Один із них, засліплений снігом, безпорадно плентався, тримаючись за задок саней. То були здорові хлопці в грубому одязі, потомлені з дороги. Кід із Монтани вже раніш зустрічався з такими людьми і знав що вони не його роду.
— Гелло! Ну, як же справи в Давсоні? — запитав той, що йшов попереду; спинивши свій погляд на Дональді й на Дейві, він перевів його на Кіда.
Формальностей не додержуються при першій зустрічі у тих пустельних нетрях. Розмова швидко набрала загального характеру; люди обмінювались новинами Горішньої й Долішньої Країни. Але новоприбулі швидко вичерпа-
