ли увесь свій запас новин, бо зимували в Мінуку, за тисячу миль нижче, а там нічого цікавого не діялось. Зате Кід із Монтани щойно прибув із Солоної Води, і вони запросили його до себе; поки ставали табором, та почали розпитувати про зовнішній світ, від якого були відмежовані вже цілих дванадцять місяців.
Раптом розтявся різкий тріск і, заглушивши собою гуркатіння на річці, повабив усіх до берега. Лід ще вище пойнявся водою, отож вона тисла на нього і згори, й знизу, намагаючися відірвати його від берегів. — На очах у льоду робилися розколини, і повітря сповнене було ненастанного тріскотіння; це нагадувало стрілянину в ясний, сонячний день.
На річці їхало двоє собаками; їхали льодом, який ще не взявся водою; простували до острова. Раптом сані гулькнули у воду. Там, де вони щойно промчали, лід уже ломався і вивертався до гори крижинами. Людей залило водою аж по пояс, сані зникли, а собак закрутило виром. Чоловіки кинулись їх рятувати. Бабраючись у холодній воді, вони мисливськими ножами перерізували посторонки. Потім крізь бурхливу воду й скрипучий лід почали пробиватися до берега. Звідтіля, попереду всіх, перескакуючи з криги на кригу, поспішав їм на допомогу Кід.
— Бий мене біг, якщо це не Кід із Монтани! — гукнув один із чоловіків, що його Кід витягнув на берег. Він був одягнений в червоний мундур кінної поліції і жартівливо підняв руку, віддаючи Кідові честь.
— Я, Кіде, маю ордер заарештувати вас, — провадив він далі, витягаючи з кишені на грудях промоклий папірець. Гадаю, що ви без заперечень підете за мною.
