Кід, поглянувши, який на річці хаос, здвигнув плечима, а поліціянт теж, поглянувши туди, всміхнувся.
— Де собаки? — запитав його сопутник.
— Панове, — перепинив його поліціянт, — ось це мій товариш Джек Сазерланд — власник дільниці число двадцять два в Ельдорадо.
— Чи не Сазерланд 1892 року? — запитав засліплений снігом чоловік із Мінука, намагаючись намацати його.
— Він самий! — і Сазерланд схопив його за руку.
— А ви?
— О, я скінчив пізніше, але пам'ятаю вас за тих часів, коли ще був зовсім молоденький. Хлопці! — гукнув він, — та це-ж Сазерланд, Джек Сазерланд, скінчив університет. Підійдіть но ближче ви, золотошукачі, та привітайте його. Сазерланд, а це — Грінвіч, що два роки тому взяв приза на змаганнях…
— Так, я читав у газеті про цю гру, — промовив Сазерланд, стискаючи руку. Пам'ятаю ваш перший влучний удар. Смуглявий Грінвіч почервонів і ніяково відступився, давши місце иншим.
— А ось це — Метью із Берклі. Тут ще є в нас кілька молодців зі Сходу. — Ідіть сюди студенти із Принстона! Та швидше. Це ж Сазерланд, Джек Сазерланд!
Тут всі накинулись на Сазерланда й потурили його в табор, дали йому там сухий одяг, напоїли чорним чаєм. Забуті всіма Дональд і Дейві, подались до хатини, і там продовжували свою звичайну гру в Кріб. Кід з поліціянтом пішли за ними.
— Ось одягніть сухий одяг, — промовив він, — доставши його із своїх мізерних припасів. Думаю, що вам і доведеться спати вкупі зі мною.
