— Але-ж ви добра людина, — зауважив поліціянт, надягаючи Кідові шкарпетки. Жалко, що доводиться мені назад вас везти до Давсона. Але сподіваюся, що до вас не поставляться суворо.
— Не кваптесь, прошу вас. — Кід загадково усміхнувся. — Ми ще не на шляху туди. Коли я рушу звідціля, то я поїду вниз річкою, і думаю, що й вам суджено їхати зі мною.
— Ні, цього не буде, оскільки я себе знаю…
— Вийдемо звідціля, і я вам тоді покажу! Ці ідіоти, — показав він пальцем на двох шотланців, — скоїли дурня, оселившися тут. Ви спочатку набийте собі люльку — це дуже добрий тютюн — і втішайтеся, поки можете. Небагато вам уже люльок доведеться викурити.
Здивований поліціянт вийшов з ним разом; Дональд і Дейві, кинувши карти, пішли у слід за ними. Люди з Мінуку, помітивши, що Кід показував то вверх, то вниз на річку, підійшли до них.
— У чім справа? — запитав Сазерланд.
— Нічого особливого. Треба сказати, що Кідові дуже личила його байдужість.
— Буде нам тут пекло. Бачите он те коліно ріки? Ось там і зберуться мільйони тон льоду. Те саме буде й вище. Горішня загата швидше рушить, а долішня задержить лід, і… пу-у-ф. — Він драматичним жестом махнув над островом, неначе змітаючи його. — То-ж мільйони тон, — додав він задумливо.
— А як-же з складеними дровами? — запитав Дейві. Кід удруге махнув рукою, і Дейві застогнав.
Праця кількох місяців! Невже це все пропаде? Ні, ні, брате, цього не може бути! Я думаю, що ви жартуєте, адже так? Скажіть, що
