ся про інтереси м-ра Вандерліпа. Отже, у п'ятницю ввечері — чи ж так? Гаразд! Собаки будуть готові. Через годину Фреда вже знала, що втеча мусить статися в п'ятницю ввечері, а також, що Флойд Вандерліп поїхав вверх річкою; вона зрозуміла, що їй руки звязано.
В п'ятницю ранком приїхав льодом урядовий кур'єр Деверо, привізши депеші від губернатора. Опріч депеш, він привіз іще відомості, про Флоссі. Він перегнав її табар на Шісдесятій Милі. Люди й собаки були в гарному стані, і вона, без сумніву, повинна приїхати завтра.
Довідавшись про цю новину, м-с Епінґвел зраділа; в неї аж на серці полегчало. Флойд Вандерліп був по-за небезпекою на своїх копальнях: його наречена приїде раніше, ніж грекиня встигне заволодіти ним. Того ж самого дня на її сенбернара, що вартував біля дверей, напали голодні собаки-маламути. Вони мало не пошматували його, та оборонило двоє людей з сокирами в руках. Ще дві хвилини, і був би йому каюк: пішов би на поживу голодним собакам. А так — його лише добре покусали: перегризли передню ногу. Сітка Чарлі взявся до лікування.
Коли, кінчивши справу, він одягнув рукавиці, щоб іти, розмова зайшла про Флоссі і, розуміється, торкнулася тої «жахливої жінки».
Сітка Чарлі ненароком зауважив, що Лорен Лізней збирається цієї ночи вниз річкою вирушити з Вандерліпом, і несміливо додав, що саме тепер часто трапляютьоя нещасні випадки.
М-с Епінґвел ще більше розсердилась на Фреду. Вона написала записку на адресу Вандерліпа і доручила посланцеві, наказавши йому діждатися Флойда біля гирла Бонанци. Другий
