Фреда двічі посилала посланців до касарні, де танці давно вже розпочались, але що-разу вони повертались без відповіди. Тоді вона зробила те, що здатна була зробити лише одна Фреда: надягши хутра й машкару пішла на губернаторів баль. Існував звичай, — в усякому разі не єдиний в свойому роді, — що його здавна додержувались офіційні кола. Звичай цей був мудрий, бо захищав жінок цього кола й надавав їхнім зібранням характеру добірности. Коли влаштовували маскарад, то обиралося комітет; його функції були — стояти коло входу й заглядати під кожну маску. Більшість чоловіків не спокушала честь бути обраними до цього комітету, але здебільшого й обирали тих, що ухилялися. Навіть місцевий пастор не досить був знайомий з обличчям і життям громадян, щоб знати, кого можна впускати, а кого ні. В такому-ж стані перебували инші шановні джентльмени, хоч не цурались своїх обовязків. М-с Мак-Фі віддала б навіть усі шанси на спасіння своєї душі за право приймати участь у цій справі. Одного разу їй удалось зайняти цей почесний для неї пост; вона перепустила трьох осіб, що наробили багато бешкету, заким вдалось виявити їхні обличчя. Від того часу обирали тільки певних осіб, але вони на це не дуже охоче погоджувались.
Цього разу біля дверей стояв Принс. Його змусили до цього, і він навіть не встиг опам'ятатися, як уже призначено його на «посаду». Але тут крилася небезпека: втратити половину своїх найкращих друзів, догодивши другій половині. Двоє чи троє людей, що їм він мусів відмовити, були його товариші, з якими разом
