працював, але, на жаль, вони були не підхожі для цього добірного зібрання. Він міркував, як би скоріше йому передати свою варту, аж раптом перед ним з'явилась жінка.
Фреда! Він міг би заприсягнутися, що то вона. По хутрах впізнав її, не кажучи вже про її манеру тримати голову. Та, якої найменше можна було сподіватися. Він її мав за розумну, не думав, що прийде на те, щоб з соромом від дверей повернути назад, або, увійшовши, терпіти зневагу від жінок. Він хитнув головою, навіть не роздивляючись на неї, бо знав її дуже добре і помилитися не міг. Але вона приступилася ближче; підняла на мить чорну шовкову машкару і швидко спустила. Одну мить, що тривала цілу вічність, дивився він в її обличчя. Не даремне ж говорилося в місті, що Фреда грається чоловіками, як дитина, пускаючи мильні баньки. Ні слова не промовили вони одне до одного. Принс відійшов у бік, а через кілька хвилин переступив иншому свою варту, де виявив себе невірним сторожем.
Гнучка, струнка жінка, з якоюсь ритмічною силою в кожному рухові, пробивала собі дорогу серед танцюристів, то спиняючися коло тої групи людей, то приглядаючись до тієї.
Чоловіки впізнавали її хутра й дивувались, — це ті чоловіки, що раніш стояли біля дверей, але вони не охочі були до розмови. Инакше повелися жінки. В око їм насамперед впала постава й обриси її стрункої фігури. Незнайомі були їм так постать, як і хутра.
М-с Мак-Фі, вийшла з їдальні, де вже чекала вечеря. Спіймавши блискучий погляд допитливих, огнистих очей, вона здригнулася. Хотіла пригадати, де його бачила, і враз перед нею стала горда жінка, нерозкаяна грішниця,
