Сторінка:Джек Лондон. Бог його батьків (1927).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Чи маєш ти бога взагалі?

— Мав.

— А тепер?

— Ні, не маю.

Гей Стокард витер з лиця кров і всміхнувся. Місіонер дивився на нього з цікавістю, як уві-сні.

Йому здалося, ніби він стоїть десь безмежно далеко від усього. В тому, що сталося і повиннно було статися, він ніби не брав ніякої участи. Був лише глядачем — здалека, так, здалека дивився на все.

Слова Баптистові ледве доходили до нього.

— Добре. Дивіться ж, щоб цю людину звільнити, і щоб не сталося з нею лихо якесь. Хай іде з миром. Дайте йому човна та їжі. Скеруйте його до росіян, хай оповістить жерцям їхнім про Червоного Баптиста та його країну, де немає ніякого бога.

Вони повели його на край крутого берега, де всі зупинились, щоб діждатися фіналу трагедії. Метис обернувся до Гея Стокарда.

— Бога нема? — промовив він до нього. Гей Стокард усміхнувся на це. Один із молодих індійців схопив списа і став напоготові.

— Чи маєш ти бога?

— Так, маю бога моїх батьків.

Він міцніше стиснув сокиру. Червоний Баптист подав знак, і спис прошив йому груди. Стерджес Овен побачив, як кістяний наконечник списа пройшов наскрізь; бачив як Гей Стокард, усміхаючись, заточився і впав на землю. Почув як тріснув, зламавшись, держак списовий.

Тоді поплив униз річкою, щоб росіянам принести звістку про Червоного Баптиста, що в його країні нема ніякого бога.