хеканий, намагається врятуватися від кривавої смерти. Собаки з переломаними хребтами й розпоротими животами гинуть, виють у безсилих муках; білий сніг червоніє від крови людської й звіриної; лютий, невгамовний ведмідь згріб його, мне і душить. І раптом Вінапі, під час цієї жахливої бійки, простоволоса, з блискучими очима, мов та фурія, накидається на ведмедя, втикаючи кілька разів у нього довгий, мисливський ніж.
Піт проступив йому на лиці.
Він струснув з себе м-с Сейзер, що повисла була на його шиї, і відступився на кілька кроків. Вона, розуміючи, але ще не знаючи, що твориться в його душі, раптом відчула, що втрачає його назавжди, назавжди.
— Дейвіде! Дейвіде! — гукнула: — Я вас не залишу, — не залишу! Якщо ви не поїдете зі мною, то зістануся тут з вами, з вами. Увесь світ для мене ніщо без вас. Я буду вам за дружину отут, у північній країні; я готуватиму вам їжу, годуватиму ваших собак, протоптуватиму дорогу для вас, гребтиму вкупі з вами. Я можу це робити. Я дужа, повірте мені…
В цьому він не сумнівався; дивився на неї, але не підступав ближче. Лице його було суворе й жорстоке; пристрасть погасла в очах.
— Я розрахуюсь з П'єром, і хай він собі звідціля їде з гребцями. Я залишусь тут з вами, і чи буде тут священик, чи ні, з пастором, чи без пастора, — мені однаково. Я піду тепер за вами хоч на край світа. Дейвіде, Дейвіде! Вислухайте мене! Ви кажете, що в минулому я вас чимсь образила, — і це правда, — дозвольте ж тепер мені спокутувати свою провину. Якщо раніш я не вміла кохати, то дайте мені змогу тепер виявити свою любов до вас!
