ви американська жінка. Ви гарна й знайдете багато чоловіків. Ваші очі блакитні, як небо. Ваше тіло таке біле… ніжне…
Вінапі, не церемонячись, повела пальцем по лиці Сейзер. Та навіть не ворухнулась. П'єр, зробив уже крок, щоб відштовхнути дикунку, але Сейзер не дозволила йому цього зробити, хоч у серці почувала вдячність до нього.
— Все гаразд, П'єре, — мовила, — не турбуйтесь. Будь ласка, залишіть нас.
Він слухняно відійшов у бік, щоб не чути розмови, і там щось собі муркотів під ніс.
— Біленьке й м'якеньке личенько, як у дитини!
Вінапі доторкнулась до щік Карен.
Скоро в нас з'являться москити, і вони вам все лице покусають. Воно набрякне, буде дуже, дуже боліти. Буде багато плям на вашому лиці. Гадаю, що краще вам тепер поїхати звідціля, поки їх ще нема.
Показавши рукою на течію річки, вниз, вона провадила далі:
— Ця дорога йде на Сент-Майкель, а ця, — показуючи вверх, — іде на Дайю. Краще, щоб ви їхали на Дайю. Прощавайте!
М-с Сейзер щиро обняла індійську дівчину, поцілувала її й заплакала. Це надзвичайно здивувало П'єра.
— Шануй його! — гукнула Сейзер: — шануй його! — Швидко зійшла на берег, обернулась і ще раз промовила: — Прощавай! — і миттю опинилась посередині човна.
П'єр пішов за нею і відчалив. Налагодив кермо і дав сигнал. Ле-Ґуар заспівав старовинної французької пісні; люди, немов примари, нахилилися над буксирним мотузом; кермове весло різало темні води ріки, і човен поплив у нічну темряву.
