Фортюн-Ла-Перл лаявся, лаявся слабо крізь сльози, як знесилена жінка. Він ще глибше пірнув у лабіринт збитого купами льоду, шатрів та покопаних ям. Часто натрапляв на натягнуті скрізь канати, на купи сміття, на безглуздо понабивані кілки і не раз падав на купи водою пригнаного, розкиданого в безладді примерзлого дерева.
Часами йому здавалось, що погоні за ним уже немає, і він зупинявся, щоб відпочити трошки. І тоді відчував, як голова йде йому обертом. Серце калатало, задуха підступала до горла. І знову тінь виринала із пітьми, і знову мчав він на-осліп, без пам'яти.
Раптом в його голові блиснула думка, і забобонний жах пробіг по тілі. Тінь не відступна раптом стала в його уяві символом долі картярської. Мовчазна, невблаганна і необорна, вона, справді, здавалася йому тою долею, що за спиною чекає кінця гри, коли готовими грішми доводиться виплачувати вигране й програне. Фортюн-Ла-Перл твердо вірив у те, що бувають зрідка моменти прояснення, коли людський розум звільняється з-під влади часу і простору і, вільний, буяє у вічності, читаючи великі події з відкритої книги майбутнього. Він зрозумів, що цей момент настав для нього самого, а тому, коли, повернуши від берега, знову побіг засипаною снігом тундрою, його вже не злякала тінь, що повставала перед ним що раз ясніше. Власною безпорадністю пригнічений, він зупинився серед безмежної, білої пустелі й обернувся назад. Його правиця вислизнула із рукавиці, і високо піднятий револьвер блиснув у блідому зоряному сяйві.
— Не стріляйте! Я ж без зброї!
Тінь набрала виразних тілесних форм. Фор-
