тюн-Ла-Перл, почувши людський голос, аж затремтів і відчув якесь раптове полегчання.
Можливо, що обставини склалися-б инакше, якби Урі Брем був озброєний тої ночи, коли сидів на лавці в Ель-Дорадо і був свідком того вбивства. Ця-ж причина й примусила його бігти Довгим Шляхом з таким непідхожим йому товаришем.
Як би там не було, він знову крикнув:
— Не стріляйте! Чи ж ви не бачите, що я зовсім без зброї!
— А якого ж ви біса гналися за мною?.. — спитав Ла-Перл, спустивши револьвера.
Урі Брем здвигнув плечима.
— Тепер це справа не пильна. Я хочу, щоб ви пішли зі мною.
— Куди?
— До моєї хатини, на край табора. — Фортюн-Ла-Перл копнув мокасином у сніг і вилаявся найдобірнішою лайкою, доводячи Урі Бремові, що той збожеволів.
— Хто ви такий і що я вам таке? — промовив він. — Ви хочете, щоб я з вашої ласки вклав свою голову в петлю?
— Я Урі Брем! — просто відповів той, і моя хатина на краю табора. Я вас не знаю, хто ви й що ви, але ж я бачив, як ви вбили чоловіка; ось кров його ще й досі на вашому рукаві, — і як на другого Каїна, все людство підняло на вас руку. Ви ж не маєте навіть притулку, де-б голову можно було прихилити. А в мене є хатина.
— Ради всього святого, замовчіть мені! — перебив його Фортюн-Ла-Перл. — А то буде з вас другий Авель. Що за користь мені з вашої хатини, коли тисячі людей біжать за мною слідом, шукаючи мене скрізь. Я хочу втекти звідціля як найдалі, найдалі, найдалі.
