Урі Брем заприсягнувся, що не видасть нікому Фортуна Ла-Перля. Цю присягу Урі Брем ніколи не мав на думці порушити й ніколи її не порушив.
Біля дверей Бремової хати Фортюн-Ла-Перл зупинився, вагаючись, чи йти, чи ні. Його страшенно здивувала ця людина, що з своєї ласки, невідомо через що, дає йому притулок у себе. Проте при світлі свічки хатина йому страшено сподобалась, до того ж і мешканців тут більше не було. Він швидко скрутив цигарку, тим часом, як Брем зварив каву. Його тіло трошки відпочило в теплі, і він, вдаючи якусь недбалість і безпечність, розсівся на лаві, пильно придивляючись крізь дим і вивчаючи Бремове обличчя.
Це було мужнє обличчя. В ньому була якась таємнича сила, захована й нікому невідома. Зморшки на лиці були глибокі, аж скидалися на рубці. В суворих рисах не було ані лагідности, ані юмора.
З-під густих, мохнатих брів визирали сірі, холодні очі. Під випнутими вилицями позначалися глибокі ямки. Підборіддя й щелепи свідчили при стійку упертість, яку підкреслював низький лоб. Ще казав він про те, що людина ця, коли треба, буває нещадна. — Усе було грубе й суворе: і ніс, і губи, і голос, і зморшки коло рота.
Це було обличчя людини, що багато прожила своїми власними думками, людини, що не звикла звертатись до кого-небудь за порадою, що часто по ночах боролась з янголами і зустрічала ранок із щільно замкненими устами, щоб ніхто ні про що не дагадався. Його розум був не широкий, але глибокий. Фортюн-Ла-Перл, навпаки, мав натуру широку, але неглибоку,
