Ла-Перл виліз з кутка і спокійно собі ходив по хаті. Раз-по-раз закурював цигарки, а то з нудьги разкладав пасьянс. — Хоча вдачею був веселий, жартівливий, та швидко звик до мовчазного Урі Брема. Вони ні про що не розмовляли, а тільки иноді обміркували плани й заходи переслідувачів, говорили про стан дороги і про ціни на собак.
Та й про це говорили не часто і коротенько.
За цей час Фортюн-Ла-Перл почав був придумувати нову систему до гри в карти. Годинами й днями сидів і тільки й те робив, що тасував і здавав; занотовував різні комбінації карт довгими шпальтами, а потім знову тасував і здавав. Нарешті й ця робота йому остогидла, і він сидів, схиливши голову на стіл. Йому ввижалися знайомі таверни у Номі, де повно людей, де безугаву працюють круп'є, а стрекотіння рулетної кульки не замовкає аж до самого ранку. Його самотність та свідомість свого горя пригнічували його, що він годинами сидів, не поворухнувшись і оком не зморгнувши. Бувало иноді, що стримувана злоба проривалась і викликала в його гіркі й жалісливі нарікання: мовляв, доля мало всміхається йому, не мав він від неї нічого доброго.
— Життя — погана гра, — повторював він завжди свою одноманітну думку.
— Мені ніколи не щастило. Моя мати породила мене нещасним? З молоком її всмоктав я прокляття. Такий вже мені вийнявся жеребок нещасний. Та чи ж винний я тому? Навіщо ж мати так на мене нарікала? Чому вона не помогла мені стати на ноги? Чому добрі люди не помогли? Навіщо я без копійки грошей приїхав до Сітлю? І чого я, як свиня в болоті, валявся,
