зачинивши скриньку, звалився навзнак. Його обличчя було на диво спокійне. У нього не здригнувся жоден мускул. Ні найменшого хвилювання. Він довго лежав, про щось міркуючи, і коли підвівся з ліжка, то зовсім був спокійний. Рухався без гомону й не хапаючись.
Як раз над головою Кардеджі був забитий у сволок дерев'яний кілок. Джекоб Кент стиха зачепив за нього товстий мотуз; обидва кінці висіли до-долу. Одним кінцем обв'язався сам, а з другого зробив петлю. Потім звів курка на рушниці й поклав її напохваті коло себе. Напруживши волю, поглянув на рубець і раптом накинув сонному гостеві петлю на шию. Тоді натяг мотуза, налігши всім тягарем свого тіла; а далі, схопивши рушницю, почав цілитись.
Джек Кердеджі прокинувся й оторопів від жаху, дивлячись, як непритомний, на подвійне дуло рушниці.
— Де воно? — запитав Кент, попустивши трошки мотуза.
— Ах ти ж проклятий!..
Кент трохи попустив мотузка, щоб той міг віддихнути.
— Чорт… прокл…
— Де воно? — повторив Кент.
— Що? — запитав Кардеджі, ледве промовляючи.
— Золотий пісок.
— Який золотий пісок? — спитав спанталичений матрос.
— Ніби не знаєте, який пісок, — мій.
— То я повинен знати, де ваш пісок. За кого ви мене маєте? Що я вам сейф, чи що? Яке мені до того діло!
— Може знаєте, а може й ні. Так чи сяк, а я душитиму, доки не скажете, де мій пісок.
