Якщо ви рухнетесь з місця, то я застрілю вас.
— Ах, ти чортяка! — гукнув Кардеджі, коли мотуз тісніше зашморгнув його шию.
Кент знову трошки попустив, а матрос повертаючи то туди, то сюди голову, якось швидко встиг пересунути петлю аж до самого підборіддя.
— Ну, кажи! — гукнув Кент, чекаючи, щоб той признався.
Але Кардеджі тільки всміхнувся.
— Вішай, вішай, проклятий, старий шинкарю!
Але швидко, як цього й сподівався матрос, трагедія перейшла у фарс. Кент був значно легчий за Кардеджі: він аж підскакував, щоб підняти ворога на мотузі, але ніяк не міг. Скільки не пнявся, а ноги Джекові все ж таки впирались об долівку, підтримуючи тягар його тіла. До того й підборіддя його спиралось на петлю, і він не дав Кентові здушити собі горло.
Кент бачив, що не сила відразу повісити його, а тому рішив поволі задушити, або вимусити признання, де він задів його скарб. Але той, з Рубцем на Щоці, не хтів віддатися смерті. Минуло п'ять, десять, п'ятнацять хвилин, і знесилений Кент у розпачі мусів спустити свою жертву на долівку.
— Ну, — промовив, витираючи піт з чола: — не хочеш висіти, то я тебе застрелю. Бувають же люди, що їх і мотуз не бере.
— Так ви зовсім спаскудите долівку вашої хатини, — промовив Кардеджі, гадаючи виграти як найбільше часу. Ось, що я вам скажу. Ми разом з вами щось поміркуємо. У вас, здається, зник пісок. Ви кажете, що я знаю, де він, а я
