запрягають, товпилися біля його. Його безпорадність засмучувала їх. Вони розуміли, що не все гаразд, але не знали, що саме; стовпившися навколо його, жалібно заводили.
— Геть! Геть, Сиваш! — гукав він, ногою копаючи псів, щоб нагнати. Він навіть не помітив, що сам ледве тримається на краю згір'я. Нагнавши псів, почав міркувати, звідки могло б узятися це згір'я, якого він не бачив, а тільки почував під ногою, і швидко прийшов до правильного висновку. Він міркував собі, що кожна людина з природи своєї лінива. Вона ніколи не зробить більше, ніж потрібно. Як будувати хатину, то дах треба насипати землею. Звідси логічний висновок, що будівничий не буде носити землю здалека, а братиме її як найближче до будівлі. Тим то він і рішив, що лежить на краю ями звідкіля брали землю на дах Кентової хати. Це — гадав він, — можна використати, якщо вміло взятися до справи. Тоді почав вовтузитися з ремінцями, що ними було його звязано. Руки його, скручені на спині, торкалися мокрого снігу і сами змокріли. Він знав, що мокрий ремінь добре розтягається, і він поволі почав розтягати.
Пильно й жадібно поглядав на санний шлях, і коли на далекому білому тлі крижаної маси, в напрямку Шісдесятої Милі, з'явилась якась плямка, він неспокійно поглянув на сонце. Воно вже майже дійшло зеніта. Раз-у-раз погляд його звертався до чорної плямки, яка то вигулькне на льодову гору, то майне в долину. Та він не зважувався довго стежити за нею, боячись, щоб не запідозрив чого ворог. Кардеджі дуже злякався, коли Джекоб став пильно роздивлятися на дорогу. Але сані пішли иншою дорогою, сховавшися за крижані гори, а тому не де-який час зникли з очей. Небезпека минула.
