кимсь і, збитий з ніг, упав в сніг. Але Смок не чекав. Інші були попереду нього. При світлі багаття, що вже пригасало, він, не помилившись, пізнав широку спину Великого Олафа, і в південно-західньому кутку Великий Олаф і він забили свої віхи поруч.
Не легка була то робота, ці попередні перегони з різними перепонами. Ділянка простяглася майже на милю, це була здебільше нерівна, вкрита снігом поверхня або хвиляста рівнина. Всі навколо Смока спотикалися і падали, кілька разів він сам кидався наперед, балансуючи руками і ногами. Раз Великий Олаф упав так близько коло нього, що підбив і його.
Верхню центральну віху забито з краю берега, і люди спустившись униз, перебігли по замерзлому річищю і помчали вгору на другий берег. Тут, коли Смок здирався, чиясь рука схопивши його за щиколоток, відкинула назад. У мерехтливому світлі далекого вогнища не можна було побачити, хто втяв цю штуку. Але Арізона Біль, з котрим повелося так само, підвівся на ноги і двинув свого обидчика по обличчю так, що аж хруснуло. Підводячися, Смок це бачив і чув, але не встиг він удруге метнутися до берега, як чийсь кулак звалив його напівпритомного в сніг. Хитаючись, він встав і вже намірявся і замахнувся, щоб дати комусь по зубах, але згадавши застереження Шорті, він стримався. Ще далі хтось його вдарив під коліна, і він знову упав.
Але це було ніщо в порівнянні з тим, що скоїлось, коли люди добилися своїх санок. Люди, кинувшись до другого берега товпилися, наче комашня. Вони сунули на берег купами, і купами їх відштовхували більш нетерплячі товариші. Стусани так і сипались, прокльони чути було від тих, що задихалися і хотіли ще зберегти духу, а Смок перед котрим у мріях носилося гарнесеньке обличчя Джой Ґастел, сподівався, що принаймі молотки не підуть у роботу. Його перекинули; затоптаний ногами, шукаючи у снігу своїх погублених віх, він, нарешті, виповз з товчії і кинувся до берега трохи подалі. Інші зробили так само, і це було його щастя, що він мав багатьох попереду себе, що бігли до північно-західнього ріжка.
По дорозі до четвертого ріжка, він підсковзнувся й упав, загубивши свою останню віху. Хвилин з п'ять він нишпорив у темряві, поки знайшов її, і весь час задихані бігці пробігали повз нього. Від останнього кутка до річки він почав обгонити людей, що, пробігли милю, вже знемоглися. На самій річці була метушня, немов би всі подуріли. Санок з дванадцятеро збилося до купи і попереверта-
